Самокритичність – рефлексивне ставлення людини до себе, вимогливість до себе, здатність до самостійного пошуку власних помилок та непримиренне до них ставлення; вжиття всіх можливих заходів для їх усунення.

Самокритика – це здатність людини об'єктивно та критично оцінювати власні думки, вчинки та поведінку. Це означає вміння бачити недоліки, а також брати відповідальність за вчинки.

Під самокритичністю розуміють певні навички та вміння, які допомагають адекватно оцінювати себе та свої вчинки, знаходити способи все виправити та змінити поведінку таким чином, щоб вона не призводила до небажаного результату.

Приниження чи критика себе. скромність. смиренність. стриманість. самоприниження.

У психології під поняттям «самокритика» мається на увазі вміння людини тверезо оцінювати свої вчинки, аналізувати помилки, а також визнавати їх. Якщо людині не властива самокритика, психологи можуть запідозрити наявність психічної недуги.

Самокритика виявлення помилок і недоліків у собі самому, розбір та оцінка негативних сторін у своїй діяльності, своєму мисленні та поведінці.

Самокритика визначається як тенденція до негативної самооцінки, що призводить до виникнення почуття нікчемності, невдачі та провини, коли очікування не виправдовуються . Спочатку її вважали особливо важливою у розвиток депресії.